Анотація
Навряд чи хтось сумнівається в тому, що саме кадри є основною складовою якісного інжинірингу. Інструменти (ПЗ, обладнання та інше) звісно мають значення, але їх використання неможливе без підготовлених кадрів. У той же час все це не має значення, коли немає замовника на інжиніринг. Отже попит на інжиніринг приводить до потреби в кадрах, що в свою чергу приводить до попиту на навчання та перепідготовку. З початком повномасштабної війни ситуація з інжинірингом в Україні стала катастрофічною, хоч і до війни була далекою від ідеалу. Ми, як надавачі послуг з навчання та перепідготовки кадрів і в той же час з інжинірингу, відчули це на собі, особливо в частині проведення тренінгів. Однак, так само, як і на інших воєнних і “цивільних” фронтах в області підготовки кадрів ми не збираємося складати руки і шукаємо нові можливості. Ця стаття про один із варіантів моделі функціонування ринку підготовки кадрів до війни, в сучасних реаліях війни та післявоєнного періоду. Я не є представником уряду і в цій статті не представляю думки того ЗВО в якому працюю, чи асоціацій в які ми входимо, чи навчальних центрів з якими ми маємо партнерські відносини. Це мої власні роздуми та аналізи, які у свою чергу є результатами нашої діяльності у підготовці та перепідготовці кадрів як в межах ЗВО так і поза ними. Думок набралося досить багато, тому щоб не обтяжувати читача лонгрідами, їх подача буде в контексті трьох станів і відповідно трьох частин, розділених подіями до 24.02.2022, Перемогою України (в якій я особисто не сумніваюся, як і більшість українців) та післявоєнний період. Тобто як було, є зараз, і планується в майбутньому.
У цій частині показана модель функціонування ринку підготовки та перепідготовки кадрів, яку ми практикували в період до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тут поділюся досвідом у вигляді практик, а також покажу деякі ключові проблеми в підготовці та перепідготовки кадрів та спроби їх вирішення.
Модель
Спочатку трохи про нас. Ми викладаємо в одному зі столичних університетів на кафедрі автоматизації і паралельно ведемо тренінгові курси в кількох комерційних навчальних центрах. У той же час ми також розробляємо прикладне ПЗ для PLC та SCADA/HMI. З 2017-го року ми сформували а пізніше зареєстрували власний бренд i4u, з нашою діяльністю можна ознайомитися на сайті https://www.i4u.in.ua . Ми вважаємо, що подібна модель роботи, в якій поєднуються освітня та інжинірингова діяльності є основою якісної підготовки кадрів в сучасних умовах. І саме на це спираються подальші роздуми та висновки.
Тепер трохи історії, щоб було зрозуміло як сформувалася така модель. У 90-ті роки минулого століття світові бренди почали активно займати ринок України. Така експансія була б неможливою без перепідготовки інженерів, що привело до активного залучення викладачів ЗВО до навчання персоналу підприємств та відкриття в навчальних закладах спеціалізованих лабораторій. Це мало позитивний вплив на розвиток ринку інтеграції, у той же час з брендами приходили і кращі практики. Відкриття подібних лабораторій та навчальних центрів на їх базі відбувалося за участю активних викладачів, керівництва та, звісно, місцевих представників брендів. Як показала практика, ті навчальні центри, де викладачі були матеріально зацікавлені у викладанні (отримували гонорари), проіснували до сьогоднішнього дня. Інші ж, як правило, заморозилися на тому ж рівні, на якому були при відкритті, або перестали існувати. Така форма діяльності навчальних центрів, де викладачі викладали студентам ЗВО та робили перепідготовку кадрів для ринку була вигідною всім: ЗВО отримували сучасні лабораторії, ринок України - спеціалістів, бренди – продаж ПЗ та обладнання. Зараз саме така модель у нас не функціонує через певні зміни в законодавстві. Тим не менше, вона трансформувалася в іншу, коли викладачі приймають участь у викладанні в навчальних центрах за межами університетських лабораторій.
Практики
За ці 20 років сформувалося кілька працездатних кейсів, які я вважаю кращими практиками для викладачів-автоматників.
1. Саморозвиток викладачів через оплачуваний освітній процес та інтеграцію.
Характерною особливістю українського викладання в ЗВО є надмірно низькі зарплати. Звідси складається кілька типових уявлень про викладачів, які звісно мають місце, хоч не є тотальними. Загальне враження - викладачі можуть працювати за цю зарплатню тільки якщо вони підпадають під одну з наступних категорій, або в кілька одразу: хабарники; не вміють нічого; нічого не роблять; отримують задоволення від влади над студентами. Тобто, за певним виключенням, у даному випадку зарплата не є тим драйвером, який спонукає до розвитку, тому за якість викладання можна забути. Навіть при досить серйозних перевірках агентства з якості освіти, якісних показників можна досягнути як правило формально.
Надання навчальних послуг в навчальних центрах на платній основі спонукає до підвищення як якості викладання, так і компетенцій самого викладача. Викладання для спеціалістів вимагає дуже високої кваліфікації викладача. Це у свою чергу можливо тільки в тому випадку, якщо викладач сам займається інжиніринговою діяльністю та постійно вдосконалює робочу програму та контент дисципліни. Отже, це працює наступним чином: інтегратори залучають викладачів до роботи, тим самим компенсуючи тимчасові нехватки кадрових ресурсів, а викладач отримує практичні навики. Викладач готовить і вдосконалює курси в вузах, відточує їх на студентах і продає їх в навчальних центрах. Знову в умовах українського ринку виграють всі.
2. Створення навчальних матеріалів для ринку.
В Україні бракує якісного навчального матеріалу українською. Як співавтор 4х посібників та одного довідника можу виділити кілька причин.
По-перше, писати україномовну технічну книгу просто економічно не вигідно із-за малого тиражу. Тому до недавнього часу більшість писали російськомовні книжки, які добре продавалися на теренах бувшого СРСР, а зі знанням англійської мови поки в українському інжинірингу погано. Варто також відмітити прикрий факт, що багато людей в Україні надавали перевагу російськомовній книзі, а не україномовній.
По-друге, книжки пишуть як правило викладачі для студентів за причини необхідності забезпечення освітнього процесу. За причин наведених вище якість залежить виключно від бажання та компетентностей автора. Формально книга може існувати, відповідати усім критеріям, але фактична цінність її буде дуже низькою.
По-третє, для написання книги треба багато часу, по її завершенню вона вже може втратити свою актуальність.
Є ще одна причина відсутності якісної літератури. Колись мої старші колеги зробили мені зауваження стосовно того, що не варто викладувати в книгах усі свої знання, бо тоді ніхто не буде приходити на курси. Все виявилося з точністю до навпаки: слухачі мали більшу мотивацію пройти навчання, а враховуючи, що за навчання як правило платить організація, кількість слухачів в тренінгових центрах тільки росла.
Тому сьогодні книга є або формальною, або видається для престижу. Якраз останнє для викладача має особливе значення, якщо він хоче продавати свої послуги в навчальному центрі або в якості експерта. Слід також виділити необхідність систематизації матеріалу для викладання, так як написання книги – хороший стимул для того, щоб виявити та усунути прогалини в знаннях та в їх подачі. Саме ці два аргументи - престиж та систематизація - є тою рушійною силою, яка зумовлює написання посібників. Тому я вважаю книгу треба робити доступною усім бажаючим в електронному вигляді, а на продаж можна робити в паперовому.
Щодо актуальності викладеного матеріалу, електронна версія повинна бути «живою». Кілька років тому я спробував використовувати GitHub як сховище для документів та сервіс GitHub Pages для автоматичного переведення їх у веб документи. Так я вирішив кілька проблем:
мої книги доступні в електронному вигляді
вони завжди актуальні
читач завжди може залишити відгук і можна навіть подискутувати
їх можна перетворювати в інший вигляд і комбінувати
При чому це стосується не тільки книг але і всього іншого типу освітнього контенту. Нажаль, поки що я не бачив подібного серед інших викладачів. Можна припустити, що це пов’язано зі складністю використання інструментів GitHub та MarkDown. Я навіть започаткував репозиторій в якому навчаю як це робити. Але поки зсувів немає. Я бачу в GitHub великі можливості для масової просвіти ринку, хоч звісно можна користуватися і іншими інструментами. Для електронних книг це дуже простий і функціональний інструмент. Це той досвід, який варто тиражувати.
3. Підготовка авторських курсів.
Ми маємо досвід розробки курсу для однієї з європейських компаній що продає ПЗ для рівня MES/MOM. Цей курс передбачав розроблення імітаційних моделей і досить глибокого вивчення інструменту. Ми успішно справилися з задачею, замовник був задоволений. Цей досвід показав що українці можуть робити високоякісний контент не тільки для вітчизняного споживача але і для європейського.
4. Створення просвітного контенту.
Просвітного контенту щодо популяризації кращих практик катастрофічно не вистачає, що в свою чергу негативно впливає на розвиток ринку. Про це неодноразово говорилося на зустрічах АППАУ (www.appau.org.ua ) і ситуація практично не змінилася. Перш за все це пов’язано з відсутністю «популяризаторів» що у свою чергу пов’язано з відсутністю мотивації. Проте в 2019-2020 році завдяки грантовому проекту “aCampus” 5 міжнародних стандартів було перекладено українською мовою, і на базі них видано багато просвітнього матеріалу. Детальний звіт можна отримати за посиланням https://appau.org.ua/tk-185/finalnyj-zvit-proektu-acampus/, а матеріали викладені в загальний доступ https://tk185.appau.org.ua. Хоч після завершення проекту стан реального впровадження цих стандартів далекий від задовільного, сам проект став показовим кейсом щодо можливості покращення просвітницької діяльності завдяки зовнішньому фінансуванню і правильної організації.
Наведені вище практики є результатом досить простої для опису моделі: «Практикуючий викладач продає свої послуги на ринку перепідготовки кадрів». Це давало можливість утримувати викладачів вузів, підвищувати їх кваліфікацію, надавати послуги з перепідготовки кадрів. Тим не менше така модель в Україні була впроваджена радше як виняток, аніж правило. І на скільки мені відомо, вона не практикується в країнах східної Європи, можливо за причини відсутності подібних проблем. Можливо я помиляюся, поправте мене, якщо це не так.
Виклики в період «До».
Тепер я б хотів зупинитися на тих викликах в навчальній діяльності, що були ще до початку війни.
1. Відсутність інструментів
Вище я писав що підготовка високоякісних спеціалістів стала можливою за рахунок надання засобів автоматизації для лабораторій партнерами. Зараз велика частина автоматизації базується саме на Software аніж на Hardware. Наприклад, при розробці своїх курсів я свідомо шукав рішення з безкоштовним ПЗ або з обмеженим використанням. Тому вибір і можливості виходить невеликий. Українські ЗВО наразі не мають коштів навіть на утримання інфраструктури, а закупка операційних систем вже є проблематичною. Щодо безкоштовних версій ПЗ ще якось можна домовитися з постачальниками, але останнім часом багато можливостей надається саме через хмарні сервіси, які на даний момент недосяжні середньостатистичним ЗВО. Для прикладу, до недавнього часу платформою для навчання в напрямку IIoT можна було використовувати IBM Cloud, який надавав достатньо ресурсів для навчання на безоплатній основі. Але в листопаді 2021-го політика IBM змінилася. Коли ми говоримо про якісь сучасні технології Індустрії 4.0, важко собі представити процес навчання без використання хмарних сервісів. Для навчання інженерів в Україні це питання є дуже болючим, наразі його можна закривати тільки лоскутно. Ми, наприклад, почали використовувати інші відкриті ресурси, але вони тільки частково закивають потрібні задачі.
2. Актуальність освітніх програм
Побудова освітнього процесу в ЗВО наразі, як на мене, рухається у правильному напрямку. У той же час невеликі зарплати викладачів нівелюють значну частину хороших задумів. Тим не менше, враховуючи можливість продавати свої послуги на ринку перекваліфікації тут є кілька варіантів щодо взаємної допомоги учасників ринку. У ЗВО здобувачів готовлять за освітніми програмами – документами, в яких по суті вказаний план навчання для здобувача. До побудови такого плану долучаються стейкхолдери з ринку, що дає можливість робити правильні плани. Але, все це має силу за умови ставлення до цього не як до формальності. Хоч освітні програми є відкритими документами, відверто кажучи, мало хто читає їх з представників ринку. Інтегратори, як основні споживачі «автоматників» на ринку праці не мають часу вникати в підготовку кадрів. Є навіть стандарти на освітні програми, але вони також здебільшого готуються викладачами.
Ми знову приходимо до проблеми хорошої і актуальної освітньої програми: інтеграторам ніколи, а викладачам – треба формально закрити питання. Виходом міг би стати єдиний репозиторій освітньої програми. Туди для обговорення можуть долучитися усі бажаючі у будь який момент часу. Ми пробували започаткувати це перед війною, але … про це в третій частині статті.
3. Відтік інженерів
Більше 10-ти років кращі автоматники ідуть в ІТ. Це пов’язано перш за все з великими різницями в зарплатах і умовах праці. Чим грамотнішими стають автоматники, тим вище ймовірність перекинутися на сторону ІТ. У той же час, ще до війни простежувалася тенденція переїзду інженерних кадрів за кордон без зміни професії.
Якщо у першому випадку відтік кращих інженерів негативно відображається на ринку інжинірингу взагалі і відповідно на потребу в кадрах, то у другому - все трохи інакше. Нерідко такі кадри готові підвищити свою кваліфікацію віддалено (в онлайн) в українських тренінгових центрах. Це спонукає до розвитку тренінгових центрів у напрямку перепідготовки кадрів за кордоном.
4. Відсутність мотивації студентів
Ще до війни відчувалася низька мотивація студентів. Я це пов'язую в основному з фактором відсутності попиту на спеціалістів. Тобто проблема відтоку кадрів та низька мотивація мають один корінь – порівняно низькі зарплати. Другим фактором є політика «гроші ходять за студентом». З цим та іншими проблемами можна боротися тільки системно на рівні держави, але це вже тема для іншої статті, що не лежить в моїй компетенції та досяжності.
5. Необхідність нових IT навичок у інженерів з автоматизації
Сучасний спеціаліст з автоматизації потребує ІТ навичок. Хоч це дійсно є викликом при підготовці кадрів, як виявилося це не є великою проблемою. Своє рішення я виклав у цій статті https://www.i4u.in.ua/post/курси-отримання-навичок-it-для-спеціалістів-з-автоматизації
Те що наведено у цій частині було характерним до 24.02.2022. Про поточну ситуацію я напишу в наступній частині.
Олександр Пупена www.i4u.in.ua
Comentários